Освіта Південної Кореї

Для корейців єдиний шлях до розвитку лежить через навчання. Тому навчанню в Кореї відводиться дуже важлива роль. Питання освіти в Південній Кореї займається Міністерство освіти і управління персоналом. Абсолютно всі навчальні заклади республіки знаходяться під їхнім контролем.

Освітня система включає в себе:

-                     дошкільна освіта;

-                     6-річне початкове навчання для дітей у віці 6 років;

-                     середня школа вищого ступеня термін навчання3 роки;

-                     вища освіта термін навчання 4 роки.

Дошкільна освіта

Корейські дитячі садки не є обов’язковими в системі освіти. Існують як державні так і приватні дитячі садочки. Батьки віддають дітей в садочок у віці від 3 до 5 років. Головною задачею дошкільного навчання є всесторонній розвиток дитини.

Початкова освіта

Державні школи . Діти вивчають корейську мову, математику, етику, малювання, музику, англійську мову.

Приватні школи: поряд зі звичайними предметами вводяться додаткові. Навчальна програма здійснюється на більш високому рівні за принципом: більше вчителів-меньше учнів.

Середня школа триває три роки навчання дітей з 12 до 14 років. Середні школи вищого ступеня освіти тривають три роки навчання: від 15 до 17 років. Випускники середньої школи вищого ступеня можуть продовжити навчання в коледжі з неповним двухрічним курсом, а також в коледжі чи університеті з чотирьохрічним курсом навчання. Середні школи вищогоступеня поділяються на дві категорії: загальноосвітні і професійні.

Середні школи вищого ступеня: загальноосвітні – тут вивчають гуманітарні, загальні і природничі науки, мистецтво, іноземні мови; у професійних школах одержують знання в області комп’ютерної техніки, ділового адміністрування, машинобудування, сільського господарства і морської справи.

Крім того, існує невелика кількість так званих «єдиних шкіл», де можна одержати загальну і професійну освіту.

Вища освіта

-                     Вища освіта Південної Кореї представлена слідуючими типами вищих навчальних закладів: університети, коледжі, педагогічні інститути, відкриті і заочні університети.

-                     Корейські вузи також поділяються на державні і приватні.

-                     Система вищої освіти в Південній Кореї має наступну структуру:

·        Ступінь бакалавра – після 4-х років навчання, для медичних ВНЗ 6 років

·        Ступінь магістра – 2 роки навчання в магістратурі

·        Докторська ступінь – 4 роки навчання , потрібно проводити дослідницькі роботи, після здачі випускних екзаменів і захисту дисертації присвоюється ступінь доктора наук.

Освітня система Республіки Кореї складається з трьох років у початковій школі; трьох років молодшої середньої школи; трьох років старшої середньої школи і чотирьох років навчання у коледжі чи університеті. У 1998 р. в класах навчалося по 35 учнів і більше (планується зниження цієї цифри до 30). У початковій школі обов'язковими вважаються 9 предметів:

·                     духовне виховання,

·                     граматика корейської мови,

·                     соціальні науки,

·                     математика,

·                     природничі науки,

·                     фізика,

·                     музика,

·                     образотворче мистецтво,

·                     праця.

До навчального плану середньої школи входять обов'язкових 11 базових предметів, кілька предметів за вибором і необов'язкові (факультативні) предмети.

Старша середня школа ділиться на два типи: загальноосвітню і професійно-технічну. Бажаючим навчатися за професійно-технічними напрямами надається вибір шкіл (сільськогосподарського напряму, машинобудування, бізнесу, морської справи). Зараховуються до старших шкіл після закінчення молодшої середньої школи здійснюється за результатами вступних іспитів, установлених кожною школою. 40-60% обов'язкового навчального плану становлять загальні курси, а решту — профільні предмети. У 1997 р. таких шкіл налічувалося 764 (з кількістю учнів 868 395). Серед загальноосвітніх старших середніх шкіл діють школи з поглибленним вивченням образотворчого мистецтва, фізики, точних наук, іноземних мов. Завданням таких спеціалізованих шкіл — випускати висококваліфікованих фахівців. У загальноосвітніх старших середніх школах учні 11 класів можуть вивчати гуманітарні і соціальні науки, займатися опануванням професійно-технічних предметів чи природничих наук. Хоча в школах і викладаються професійно-технічні предмети, та передусім ці школи спрямовані на підготовку учнів до вступу до вищих навчальних закладів. У 1998 р. таких шкіл налічувалося близько 1 085, а кількість учнів, які в них здобували освіту досягло 1.4 млн чоловік. Наприкінці 1980-х рр. університети для південнокорейських випускників середньої школи були, можливо, єдиним найважливішим чинником у визначенні і можливостях їх майбутнього життя. Отже, вступ до престижного навчального закладу вимагав інтенсивної роботи, наполегливості і самопожертви. Престижні заклади включають державний Сеульський Національний Університет, спочатку заснований японцями в 1923 р. як Сеульський Вищий Університет і кілька приватних установ типу Університету Ёнсе, Університету Кореї, Жіночого Університету Ихва.

При вступі до коледжу доводиться пройти великий конкурс, учні середньої школи проходять через так зване «екзаменаційне пекло» -жорсткі умови незкінченного зубріння і механічного запам'ятовування фактів. Це важливий період та навіть дуже серйозний етап у житті абітурієнтів. Вступають у такі ВНЗ абітурієнти з-за кордону, частіше з Японії. На відміну від конфуціанського стилю прийняття іспитів династії Чосон, мета сучасних університетів — зосереджуватися не так на еліті, а на середньому класі (що становить більшість населення). Наприкінці 1980-х рр. близько однієї третини молодих юнаків та дівчат (35.2% 1989 р.) пощастило вступити у вищі навчальними заклади, а в тих, хто не склав іспити так і не стали студентами навчальних закладів, матимуть невеликі шанси і перспективи на майбутнє у соціальному і економічному плані. Кількість студентів, які вступили до вищих навчальних закладів нині підвищилось від 100 000 у 1960 р. до 1.5 млн. Вищі навчальні заклади включають чотирьохрічні коледжі і технічні університети, дворічні молодші професійно-технічні коледжі, чотирьохрічні педагогічні коледжі і технічні школи дипломованих фахівців. Але тут же виникає проблема: всі випускники коледжів бажають будувати собі кар'єру, яка забезпечила б їм провідне становище у суспільстві, але річ у тому, що на ринку праці необхідна достатня кількість робочих місць для всіх висококваліфікованих фахівців, і багато випускників змушені обіймати місця нижчих посад. Особливо засмучені були жінки, бо для них все ж залишався традиційний бар'єр статевої дискримінації і також не задоволені вони умовами робочих місць.

Учні старшої середньої школи при коледжі кінця 80-х рр., як правило, розпочинали свій день зі світанком, готувались до занять, що розпочиналися об 7:30 чи о 8:00 ранку, потім проходили заняття до 5 годин вечора, на обід переважно часу не вистачало, після того вирушали на вечірні заняття «зубріння» (досконале вивчення предметів), що могло тривати до 22 чи 23 години вечора. Неділі (тобто вихідні дні) і канікули також повністю присвячувалися «зубрінню». Оскільки контрольні роботи в неповній середній школі (зазвичай 2 рази на місяць чи вже з другого семестру 2 рази на півмісяця, тобто щотижня) були настільки важливими як іспити при вступі до коледжу чи випускні іспити, учні навіть не мали можливості відпочити за такої насиченої системи навчання. За сучасними підрахунками, учні мали запам'ятовувати від 60 до 100 сторінок фактів, щоб мати достатньо знань для успішного написання завдань контрольних робіт. Заради досягнення своєї кар'єрної мети доводилося жертвувати своїм суспільним і сімейним життям. Наслідки цього «екзаменаційного пекла» виражалися у похмурій і безрадісній юності багатьох молодих людей, цим і пояснюються більшість випадків самогубств корейців, спричинених постійним психічним тиском. Самогубства були частим явищем серед успішних учнів, які впадали у розпач через низькі результати контрольних робіт. До того ж, така чисельність контрольних робіт у середніх школах і вступні іспити до університетів залишали мало шансів молоді, щоб розвивати свої творчі таланти. Наприкінці 1980-x рр. перспективи щодо зміни основної освітньої системи були малоймовірні, але така важка й жорстка система була визнана справедливою і об'єктивною. Використання необ'єктивних критеріїв типу есе, особистих рекомендацій та визнання успіху у позанавчальних діях чи особистих рекомендацій від викладачів та інших повноважних представників освіти могло б розкрити всі можливості для морального росту особистостей. У такому суспільстві, соціальні зв'язки важливіші значно більше, ніж особисті риси і розумові здібності. Студенти, які витримували екзаменаційну систему ставали визнаними.