ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Інститут математики, фізики і технологічної освіти

 

 Кафедра теорії і методики технологічної та професійної освіти

 

методичні рекомендації

до науково-педагогічної практики магістрів

 

Напрям підготовки: 0101 Педагогічна освіта

Спеціальність: 8.010103 Педагогіка і методика середньої освіти

Трудове навчання

Освітньо-кваліфікаційний рівень: магістр

 

 

Методичні рекомендації до науково-педагогічної практики магістрантів / Укладачі Р.С. Гуревич, Ю.Г. Ковальов, Д.М. Луп’як. - Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2010. - 50 с.

 

Рецензенти:

Коломієць А.М. – доктор педагогічних наук, професор кафедри основ фундаментальних дисциплін Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського;

Шахов В.І. - доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Затверджено на засіданні  кафедри теорії і методики технологічної та професійної освіти (протокол № 7 від 25 грудня 2009 р.).

 

 

Затверджено вченою радою Інституту математики, фізики і технологічної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

 

Методичні рекомендації розроблено на допомогу студентам денної та заочної форм навчання освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», а також керівникам науково-педагогічної практики для її організації та проведення.

 

 

ЗМІСТ

 

1.                 

МЕТА І ЗАВДАННЯ ПРАКТИКИ..………….……

 

4

2.                 

ЗМІСТ науково-педагогічної ПРАКТИКИ

 

4

3.                 

         ПОРЯДОК ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ ………

 

7

3.1.

Оформлення звітньої ДОКУМЕНТАЦІЇ З науково-педагогічної ПРАКТИКИ………….

 

8

3.2.

Тексти лекцій…………………………………..……

 

8

3.3.

МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ……………………………………………..….

 

13

3.4.

ПІДГОТОВКА,  ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ (практичних і лабораторних) ЗАНЯТЬ…….

 

24

3.5.

ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ………………………..

 

27

4.

ОБОВ’ЯЗКИ ВИКЛАДАЧА базової КАФЕДРИ, КЕРІВНИКА науково-педагогічної ПРАКТИКИ……………………………………………

 

28

5.

ОФОРМЛЕННЯ та оцінка РЕЗУЛЬТАТІВ  ПРАКТИКИ……………………………………………

 

29

 

Додатки……………………………………….…..……. 

36


1.     МЕТА І ЗАВДАННЯ ПРАКТИКИ

 

Головною  метою проведення науково-педагогічної практики є поглиблення фундаментальної та спеціальної підготовки, закріплення набутих у магістратурі навичок науково-дослідницької роботи,  теоретичних знань із організації навчально-виховного процесу, а також набуття знань, умінь і практичних навичок роботи у вищій школі та інших навчально-виховних закладах.

 

Завдання практики:

·        ознайомитися з формами та методами викладання навчальних дисциплін, що вивчаються в Інституті (на факультеті), а також практично оволодіти ними;

·        виховати у магістрантів творчий підхід до навчально-методичної роботи, наукової праці, сформувати потребу в самовихованні, підвищенні своєї кваліфікації;

·        здобути професійні якості майбутнього викладача - вміння готувати лекційний матеріал з використанням останніх досліджень у даній галузі науки,  чітко, доступно, логічно, послідовно викладати цей матеріал, вміння співпрацювати з аудиторією тощо;

·       сформувати вміння критично оцінювати лекції та семінарські (практичні, лабораторні) заняття своїх коллег, робити на їх основі висновки щодо організації власної викладацької роботи.

Реалізація мети та завдань забезпечується шляхом чіткої організації науково-педагогічної практики, виконання основних вимог, вказаних у методичних рекомендаціях як студентами, так і викладачами-методистами.

 

2. ЗМІСТ науково-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

 

Навчально-методична робота є основною метою науково-педагогічної практики. Саме в процесі навчально-методичної роботи реалізуються основні завдання практики, що полягають у формуванні навичок викладацької та наукової роботи у магістрантів.

 

Зміст науково-педагогічної практики полягає в:

·        відвідуванні лекцій, семінарських (практичних, лабораторних) занять і консультацій, що проводять керівники-методисти з метою вивчення педагогічного досвіду і системи навчальної роботи керівника і базової кафедри в цілому, оволодіння методикою підготовки до навчальних занять і методикою викладання навчального матеріалу;

·        освоєнні засобів організації та контролю самостійної роботи студентів, особливо при підготовці до семінарських (практичних, лабораторних) занять (додаткові питання, теми для обговорення, теми рефератів, інструкції до виконання лабораторних робіт, тощо);

·        відвідуванні занять, що проводять магістранти з наступним обговоренням і письмовим рецензуванням;

·       підготовці текстів лекцій, планів-конспектів семінарських (практичних, лабораторних) занять та якості їх проведення.

 

Навчально-методична робота магістранта має дві складові частини, що доповнюють одна одну: пасивна та активна (аудиторна) практика.

Пасивна практика в більшості випадків передує активній (аудиторній). Вона полягає у відвідуванні лекцій, семінарських (практичних, лабораторних) занять, консультацій, які проводить викладач-методист і інші викладачі кафедри; участь у навчально-методичній роботі, відвідування лекцій та семінарів, які проводять інші студенти-практиканти з наступною участю в обговоренні результатів і підготовкою письмової рецензії.

У випадку проходження педагогічної практики за межами університету, магістранти відвідують лекції та практичні заняття, що проводяться керівником-методистом, закріпленим за студентом базовим навчальним закладом.

Активна (аудиторна) практика є основною в усьому процесі науково-педагогічної практики, оскільки саме в процесі активної практики виявляються та закріплюються викладацькі здібності студентів. Активна практика включає в себе: самостійне проведення лекцій та інших видів занять; проведення консультацій;  участь у методичній роботі кафедри ТіМТПО, аналізу занять викладачів, тощо.

До початку активної практики студент надає викладачеві-методистові (а при необхідності - керівникові практики від базового вузу) тексти лекцій і методичні розробки занять. Після узгодження тексту лекцій викладачем-методистом (керівноком) магістрант допускається до самостійного проведення занять.

На залікових заняттях мають бути присутні: викладач-методист (керівник), магістранти, представник базової кафедривипадку відсутності викладача-методиста за умов проведення практики в базовому вузі). Після закінчення лекції (семінарського, практичного, лабораторного заняття) проводиться обговорення, в якому беруть участь усі присутні. У обговоренні висловлюються зауваження теоретичного (стосовно змісту лекції, семінару) та методичного (якість подачі матеріалу, контроль над аудиторією, активність студентів, використання технічних засобів навчання і т.п.) плану. Магістранти фіксують свої зауваження письмово у вигляді рецензії, викладач-методист оцінює кожне заняття. Керівник практики від вузу надає рецензію з оцінкою.

 

Під час проходження кваліфікаційної практики магістранти:

·       проводять експериментальне дослідження на базі навчального закладу, яке відповідає завданням кваліфікаційного дослідження;

·       вивчають передовий педагогічний досвід і сучасні технології навчання;

·       проводять не менше 3-х лекційних та 2-х семінарських (практичних, лабораторних) занять із фахових теоретичних дисциплін;

·       продовжують оволодівати методами наукових і науково-педагогічних досліджень;

·       беруть участь у наукових і методичних семінарах навчального закладу;

·       проводять аналіз не менше 2-х занять викладачів.

 

Як і попередня практика, кваліфікаційна практика завершується звітом магістра на засіданні комісії кафедри ТіМТПО і прийняттям рішення про її зарахування.


3. ПОРЯДОК ПРОХОДЖЕННЯ ПРАКТИКИ

 

Відповідно до специфіки педагогічної галузі, спеціальності і спеціалізації та навчального плану підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», проводиться науково-педагогічна форма практики за місцем навчання в магістратурі, або в навчальних закладах того типу, на який орієнтована магістерська робота.

Для організації практики, її проведення і забезпечення контролю, магістрант закріплюється за кафедрою ТіМТПО, яка призначає йому керівника. У випадку, коли студент проходить практику в базових навчальних закладах, за ним закріплюється керівник-методист, який здійснює безпосередній контроль над проходженням практики і оцінює її з викладачем-методистом кафедри ТіМТПО.

Особливу увагу при організації науково-педагогічної практики слід приділяти підбору викладачів-методистів, котрі повинні постійно контролювати проходження студентами практики. Бажано призначати керівниками викладачів, що мають достатній досвід педагогічної роботи.

 

Проходження практики слід розпочинати з відвідування лекцій і семінарських (практичних, лабораторних) занять магістрантами, які проводить викладач-методист. При цьому студент знайомиться не лише з методами викладання, а й з тими групами, в яких у подальшому він читатиме лекції та проводитиме семінарські, практичні чи лабораторні заняття. У цей же період практиканти готують тексти лекцій і надають їх для рецензування викладачеві-методистові.

 

На другому етапі (активному) практики магістрант читає лекції, проводить семінарські (практичні, лабораторні) заняття, відвідує заняття своїх колег і готує письмові рецензії. Протягом усього періоду практики студент бере активну участь у науково-методичній роботі, займається самопідготовкою.

 

Заключним етапом практики є підготовка студентами «Звіту про проходження педагогічної практики» та затвердження його на засіданні кафедри ТіМТПО.

3.1. Оформлення звітної ДОКУМЕНТАЦІЇ З науково-педагогічної ПРАКТИКИ

Починаючи з настановчої конференції, яка, як правило, проводиться у перший день практики, студенти зобов'язані вести індивідуальну планувальну документацію (щоденник), яка після закінчення практики подається у папці методистам для перевірки:

Звітна документація

1.  Щоденник.

2.  Плани-конспекти проведених занять (1 план-конспект проведеного заняття - розгорнутий).

3.  Два аналізи занять викладачів.

4.  Письмовий звіт про проходження науково-педагогічної практики.

 

Звітна документація оформляється і подається в папках 300×210 мм. Титульна сторінка оформляється за зразком (додаток). Документація подається керівнику-методисту від базової кафедри не пізніше трьох днів після закінчення науково-педагогічної практики (після перевірки і підписання відповідних документів викладачами, представниками базових навчальних закладів).

Підсумки педагогічної практики, як уже зазначалось, підводяться на засіданні комісії кафедри ТіМТПО. За результатом усіх видів діяльності на педпрактиці студенту-магістранту виставляється диференційований залік. До заліку входить виконання всіх видів завдань, що ставилися на настановчій конференції і на початку  науково-педагогічної практики. У випадку невиконання хоча б одного із завдань залік не виставляється. При несвоєчасному поданні документації або неохайному її оформленні загальна оцінка за практику може бути знижена.

Розкриємо зміст основних звітних документів.

 

3.2. Тексти лекцій

 

Лекція як форма організації навчального заняття. Види лекцій

 

Лекція як форма організації навчального заняття використовується у навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі інформаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пі­знавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

Лекція - головна інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, що сприяє засвоєнню системи знань зі спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини її основних проблем, у логіку й методологію її розвитку.

За своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Лекція - найбільш економічний спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації, вміщеної в рамках педагогічних форм навчання.

Однією з особливостей лекції  є можливість викладача (студента-магістранта) викласти у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому подача наукових фактів сприяє активізації уваги, мислення студентів, збуджує інтерес і вну­трішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і са­мостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо. Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо.

Викладач відбирає найголовніше, істотне з великого потоку науково-технічної і культурної інформації, спрямовує студента на найважливіші питання спеціальності, на аналіз нових наукових проблем, які ще не знайшли відображення в підручниках, розкриває перспективи певної галузі науки.

Лекція - основа для подальшої самостійної роботи. Вона виконує виховну і розвиваючу дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. Однак, у лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів:

-         відносно менша активність студентів, ніж у інших видах навчальних занять;

-         неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії;

-         складності зворотного зв'язку тощо.

Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція має глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом.

 

Види лекцій. Існує декілька видів лекції як форми організації навчання, головними з яких можна вважати тематичні, серед них особливо виділяються: вступна й заключна (підсумкова), оглядові й консультативні, лекційні спецкурси, а також настановчі, поточна. Існують і інші за термінологією, але тотожні за змістом та призначенням з вищенавединими класифікації лекцій: вступна, конкретизації, інтеграції навчального матеріалу, тощо.

Тематична лекція - основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично розкривається програмовий матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв'язки між окремими частинами лекційного курсу.

 

Вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки, яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їхньою майбутньою спеціальністю. Для вступної лекції добирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних за­няттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження ін­тересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв'язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях.

 

Заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу.

 

Оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності. Як правило, оглядові лекції з педагогіки читаються на випускних курсах. Оглядова лекція передбачає подачу навчальної інформації для поглиблен­ня одержаних знань, приведенню їх у певну систему. Така лекція проводиться в кінці вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою. Оглядова лекція може бути призначена і для загального ознайомлення з певним навчальним матеріалом, який відповідно до програми не планується для достат­нього вивчення. Такі лекції створюють необхідні передумови для активізації са­мостійної роботи учнів для розширення та поглиблення своїх знань.

 

Консультативна лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні.

 

Настановча лекція проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проб­лем, які опрацьовуються і висвітлюються на наступних заняттях. Тут може по­яснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, пра­ктичних), що необхідно виконати та зробити відповідні висновки.

 

Основною метою поточної лекції є розкриття та пояснення конкретної теми, великою за обсягом і складною за змістом навчальною інформацією. Зміст такої лекції може визначатись на основі окремого предмету або на міжпредметній основі. При цьому її ще називають комплексною лекцією з використан­ням навчального матеріалу кількох предметів.

 

Вступна лекція готує студентів до творчого розв'язання навчально-пізнавальних задач. Вона  визначає подальше відношення, інтерес слухачів до пред­мету, активізує їхню розумову діяльність. Усе це є передумовою успіш­ного розв'язання наступних задач навчання.

 

Дидактичною метою лекції конкретизації є поглиблене поелементне вивчення і засвоєння якого-небудь поняття, теорії. Вона характеризується вели­ким обсягом. Тому провідною функцією лекції конкретизації є інформати­вна. Навчальний матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, до якого входить одне або декілька взаємозв'язаних понять.

 

На лекції інтеграції відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв'язків і відношень між їх елементами. Мета та­ких лекцій полягає у формуванні у студентів системи знань на основі усвідом­лення загальної закономірності, загального принципу, поступового переходу від часткових до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекцій є інтегра­тивна, яка дозволяє з великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення зв'язків між основними поняттями теми, курсу, предмету.

 

Узагальнююча лекція. Проводиться у заключенні вивчаємого розділу або теми для закріплення одержаних слухачами знань. При цьому лектор знову виділяє основні питання, широко використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять включити засвоєні знання, уміння і навички в нові зв’язки і залежності, переводячи їх на більш високі рівні засвоєння, допомагаючи тим самим застосуванню одержаних знань, умінь і навичок  у нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.

 

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань теми.

 

Кіно (відео) лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів до теми. Перед початком огляду слухачам надається цільова установка, у процесі огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані.

 

Інструктивна лекція. Проводиться з метою організації самостійної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню навчального матеріалу на практичних, лабораторних заняттях. На лекції слухачі одержують методичні рекомендації щодо роботи з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання.

 

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача.

 

3.3. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ

 

Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе вимоги, про які корисно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно “робити” лекцію, тобто певної культури в роботі.

Форми і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від особливостей пам’яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу, особливостей аудиторії.

 


Підготовку до лекції можна умовно поділити на три етапи:

1.                Попередня робота. Перший етап – дослідницький процес. Лектор визначає проблему майбутнього виступу, її актуальність, практичну значимість теми, встановлює коло питань, вивчає джерела, котрі в подальшому стануть основою змісту майбутньої лекції. Відвідує консультації, лекції на аналогічні теми і т.п. На цьому етапі лектор накопичує знання.

2.                Розробка змісту майбутньої лекції. Підготовка теоретичної частини виступу, підбір фактів, їх аналіз та узагальнення, вибудова логічної системи аргументації, складання плану – це другий етап підготовки лекції. Він завершується створенням “макету” майбутньої лекції – тексту. На цьому етапі лектор визначає обсяг інформації, котру він повідомить слухачам, але текст – це матеріал, необхідний лише для самого лектора.

3.                Підготовка до лекції як до акту публічного виступу – третій етап роботи. Якщо на попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно оформлену, відредаговану “модель” майбутньої лекції, то на останньому він починає безпосередню підготовку до реалізації цієї “моделі” в процесі виступу перед слухачами.

Розглянемо послідовно всі елементи цих трьох етапів.

 

Вибір теми і визначення мети виступу. Перший етап підготовки лекції – вибір теми. Необхідно враховувати важливість теми, її актуальність, зв’язок із задачами сьогодення. При виборі теми оратор повинен знати інтереси слухачів на даний момент, в даній аудиторії, окремих груп слухачів. Взагалі, не лише при виборі теми лекції, але і подальшій роботі над нею, постійно думайте про інтереси слухачів.

Обираючи тему необхідно визначити її межі, коло питань. Неможливо охопити все. Це особливо важливо з таких тем, котрі допускають як широке, так і більш вузьке виствітлення. Тема масової лекції не повинна бути занадто обширною: у відведений для виступу час складно ґрунтовно висвітлити коло питань.

Звичайно перед лектором стоїть задача не лише повідомити слухачам якусь суму знань, чомусь навчити, але й викликати певну реакцію, до чогось закликати, в чомусь переконати. В цьому плані можна говорити про дві сторони цільової установки: пізнавальну (інформативну) і виховну.

Важливим є вибір назви лекції. Правильно обрана і сформульована назва повинна допомогти і в уточненні теми, і при визначенні мети.

Назва повинна бути лаконічною, конкретною, цікавою, відображати мету лекції. Не намагайтесь відобразити в назві весь зміст лекції – таке формулювання буде громіздке і незрозуміле.

Отже, вибір теми, з’ясування її суті, встановлення обсягу, визначення мети, формулювання назви усе це можна відобразити у вигляді чорнового варіанту плану або схеми лекції. Це ще не план у повному розумінні слова. Попередня схема – це методичний інструмент на час розробки теми, організуючий початок всієї підготовчої роботи. Попередній план містить викладення основних думок, показує, на які, орієнтовно, частини поділяється лекція, у чому залежність і зв’язок її розділів. Практика показує, що не слід охоплювати велике коло питань.

У найбільш абстрактному вигляді такі плани складаються з трьох-чотирьох груп питань:

1. Загальні поняття, теоретичні положення, закономірності.

2. Історія предмету, питання, проблематика.

3. Суспільна практика, її аналіз, здійснення.

4. Задачі, перспективи, пропозиції, висновки.

Складання попереднього плану – необхідний етап у розробці теми: це крок прояву творчої ініціативи, те, що до звернення до книг і інших джерел визначає власну лінію лектора в роботі. Попередній план – це методичний інструмент, компас при відборі матеріалу.

 

Складання бібліографії і підбір літератури. Складання плану лекції і робота з літературою – процес діалектичний: з одного боку, визначається коло питань, за яким підбирається матеріал, з другого – постійно уточнюється сам план лекції. Він змінюється, вдосконалюється і до кінця роботи над вивченням теми має закінчений вигляд.

Джерела. Конкретна підготовка до лекції полягає в основному в читанні різної літератури. Цю літературу можна поділити на декілька груп, в залежності від мети роботи.

Для точного визначення понять можна розпочати вивчення з енциклопедичного довідника, а для подальшої роботи скористатися статтями, вказаними в його прикнижній бібліографії.

Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії й інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов’язують лектора бути в курсі останніх її досягнень.

Для збору фактичного матеріалу, який зробить лекцію цікавою, корисно використовувати щоденники, листи, мемуари, архівні документи, статистичні матеріали.

До інших джерел підготовки належить методична література, періодична преса і різного роду довідники: словники, таблиці, атласи, бібліографічні показчики, тощо.

Використана лектором література може допомогти йому точніше визначити і пояснити слухачам складні проблеми, підняті в лекції, підтвердити конкретними офіційними даними окремі положення (тези) лекції, а також певною мірою підготувати лектора до відповідей на питання, що можуть виникнути у слухачів.

Бібліографія. Підбір і вивчення літератури – процес довготривалий і трудоємкий. Спочатку слід звернутися за консультацією до фахівця-бібліографа, який допоможе швидше і точніше зорієнтуватись у довідковій і бібліографічній літературі, в системному каталозі. Кожному лектору доводиться звертатися до бібліотечних каталогів, тому корисно знати їх точну систематизацію, вміти ними користуватись. Розуміння принципів складання предметного, алфавітного і системного каталогів полегшує наведення бібліографічної довідки, навіть якщо є лише відомості про автора або характер проблематики книги, але не має її повних вихідних даних.

Алфавітний каталог. В алфавітному каталозі картки розміщуються за алфавітом прізвищ авторів або назв книг, якщо автор не зазначений. Книги письменників із однаковим прізвищем розташовані за алфавітом імен. Картки в цьому каталозі по кожному автору знаходяться в наступному порядку: збірки творів, вибрані твори, окремі видання. Алфавітний каталог допомагає в тому випадку, коли лектору необхідно дати довідку про книгу певного автора. Більш того, він підкаже, які ще твори, роботи цього автора є в бібліотеці, адже картки на книги одного письменника стоять усі разом.

Систематичний каталог. У ньому картки підбираються за певними галузями знань. Всередині кожного розділу картки розставляються в алфавітному порядку. Систематичний каталог потрібний у тому випадку, якщо лектора цікавить певна тема, з якою він збирається виступити перед слухачами. Систематичний каталог є основною картотекою фондів, згрупованої за галузями знань. Всі галузі знань поділяються на декілька великих відділів.

Кожен відділ складається з підвідділів, котрі в свою чергу, поділяються на менші підрозділи. Краще орієнтуватися в каталозі допомагає читачам подільник – особлива картка. У ній вказується перелік підвідділів. Щоб дізнатися, в якому відділі шукати книгу, існує алфавітно-предметний покажчик до систематичного каталогу. На карточках предметного каталогу стоїть шифр, що показує місце книги на цю тему в систематичному каталозі.

У бібліотеках звичайно є окремі каталоги журнальних і газетних статей. Велику допомогу лектору в підборі літератури можуть надати бібліографічні видання.

Робота над матеріалом лекції. Вивчення матеріалу (книг, довідників, періодики, архівних і статистичних документів) – це творча праця, що вимагає багато часу і сил. Тому роботу з книгою краще починати не з детального її вивчення, а з огляду, що дозволить отримати загальне враження і уяву про зміст всієї книги в цілому. Це необхідно для того, щоб точніше підібрати літературу для повного, поглибленого читання; проаналізувати, вивчити відібраний матеріал, обмежити кількість проблем лекції, скласти бібліографічну картотеку.

Робота над книгами, брошурами починається з титульного аркушу. На картку звичайного бібліографічного розміру лектор виписує назву твору, прізвище автора, місто і рік видання, видавництво, підзаголовок книги (якщо він є), ставить бібліотечний шифр. Все це робиться для того, щоб у нього були відомості про те, яка література вже проглянута, і щоб у будь-який момент цю книгу можна було замовити і знайти в бібліотеці. Іноді, проглянувши лише зміст, можна вирішити, чи відповідає твір обраній темі, а прочитавши вступ, передмову, анотацію, з’ясувати основні ідеї книги, визначити цінність використаних джерел.

Огляд висновків за главами і розділами, “вибіркове” неповне читання допоможуть лектору вирішити, чи варто цю книгу вивчати. Для того щоб не втрачати час на зайві записи, доцільніше читати твір з олівцем у руках записуючи на аркуші прізвище автора, назву книги або методичного посібника, номери сторінок з необхідними відомостями.

Такий запис дозволить не лише зберегти книгу, але й у подальшому звертатись для детальнішого вивчення лише до тих сторінок, котрі вже позначені як необхідні. Нотатки робляться звідти, де є матеріал, без якого в лекції не обійтися.

Можна занотувати на окремих аркушах паперу, поділеного навпіл: ліворуч вказувати цитату з вказівками джерела, а праворуч – власне ставлення до неї, думки, які виникли при читанні, висновки, порівняння, співставлення, асоціації, тощо.

Дуже важливо підібрати в підтвердження своїх думок цитати найбільших авторитетів. Цитати можуть служити логічним або психологічним доводом в лекції, тому що вони наділені більшою силою навіювання. Саме тому використовувати їх слід лише тоді, коли вони дійсно зроблять матеріал лекції більш переконливим, коли вони підтверджують, доводять думки, вислови лектора. Зловживання цитатами призводить до того, що лектор іноді ще не висловивши слухачам своїх власних думок, “приховується “ за чужими. Лекція стає непереконливою, нецікавою. У цьому випадку слухачі отримали б більше користі, якби просто прочитали літературу, з якої лектор взяв ці цитати.

 

Складання плану і тексту лекції. Коли матеріал зібрано й проаналізовано, можна розпочати роботу зі складання точного плану змісту майбутньої лекції. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх у суворо визначеній послідовності.

Добре складений план має велике значення в роботі лектора над текстом майбутнього виступу. План лекції являє собою повне розкриття основ змісту теми, а не простий повтор її назви. Він дозволяє розподілити матеріал у певній логічній послідовності, допомагає його відібрати. Зважаючи на те, що лекція суворо регламентована, саме план буде тим засобом, який “відкине” все другорядне, залишивши матеріал, без якого не можна обійтись.

План – це орієнтир лектора і слухача, що точно визначає межі проблеми, теми. А іноді план – це єдине, що під час читання лекції полегшує її сприйняття, допомагає лектору правильно побудувати виступ.

Дуже важливо, щоб план був рухомий і доповідач залежно від регламенту лекції міг викреслити один-два підрозділи або, навпаки, їх додати для більш детального визначення проблем в лекції.

Текст лекції складається з трьох частин: вступу, основної частини, висновків. Кожна частина має певну функцію.

 

Вступ психологічно вводить слухача в процес сприймання. Він повинен привернути увагу, забезпечити контакт лектора з аудиторією. Тому будова вступу може бути наступною: вступне зауваження, формулювання конкретної мети лекції, огляд основних питань теми.

Вступне зауваження – це свого роду “гачок”, на який зачіплюють увагу слухачів. Це можна зробити, розповівши про щось цікаве, близьке для них. Це може бути: цікаве, захоплююче повідомлення, гумористичне зауваження; питання або навіть низка питань, що звернені до слухачів; цитата тощо.

 

Основна частина. У ній головне місце належить викладенню основного змісту матеріалу теми, його аналізу, узагальненню висунутих положень. Для успіху лекції важливе значення має поділ матеріалу на розділи, основні питання, іншими словами – хороший план.

План головної частини повинен бути чітким і простим. Зазвичай він складається з 3 – 4 розділів. Більше непотрібно, адже більша кількість питань ускладнює сприйняття. Важливо, щоб питання, записані в плані, були головними і необхідними для розкриття теми. Якщо питань забагато, то це майже завжди свідчить про те, що автор не володіє матеріалом, недопрацював головну думку. У добре продуманому плані всі питання слугують головній меті і пов’язані загальною ідеєю.

Відповідно до законів логіки тема лекції виступає як ділиме поняття, а розділи є частинами поділу. Ознака, за якою проводиться поділ, називається підставою поділу. Щоб не допустити логічних помилок при розбивці на розділи, необхідно дотримуватись наступних правил.

1.                Поділ повинен бути відповідним, тобто обсяг членів поділу повинен дорівнювати обсягу діленого. Дотримання цього правила застрахує від двох можливих помилок: неповного або обширного поділу, коли якесь питання може виявитись поза планом або можуть з’явитися “зайві” розділи, що не входять до теми.

2.                Поділ повинен проводитись за однією відповідністю, тобто мову слід ділити за однією якоюсь ознакою, не допускаючи її заміни.

3.                Члени поділу повинні взаємно виключати один одного, тобто матеріал, який увійшов до одного з розділів, не повинен потрапляти в інший. Це призводить до не потрібних повторів.

4.                Поділ повинен бути послідовним, тобто в плані потрібно дотримуватись суворої підпорядкованості розділів і підрозділів.

Порушення логічних відношень між розділами, розділом і темою, розділом і підрозділом веде до порушення відповідності думок об’єктивному ходу речей.

План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. У розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти.

 

Висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?

1.                Коротке повторення основних положень лекції (чіткі, максимально стиснуті формулювання). Можливий повтор (видозмінений) того, що було сказано у вступі.

2.                Узагальнення сказаного, загальний висновок.

3.                Зазначення перспектив.

4.                Постановка задач, побажання.

По завершенні можна використовувати цитату, алегорію, тощо. Але на відміну від вступу, де все це може мати відносний зв’язок з темою, тут ілюстрація повинна суворо відповідати сутності сказаного в лекції. Не рекомендується закінчувати промову жартом, що не стосується справи – це може скласти враження, що ви несерйозно ставиться до теми.

Не слід закінчувати промову багаточисленними дрібними додатками, наприклад: “Закінчуючи, я хотів би додати…” У пам’яті залишаться ці додатки, і мова залишить враження незакінченої. І зовсім погано, коли лектор говорить, що не встиг вкластись у регламент і тому вимушений закінчити лекцію: оратор зобов’язаний вміти розраховувати час.

 

Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв’язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для повної лекції має значення і форма викладу: правильність мовлення, його виразність, емоційність, використання засобів наочності.

Важливою умовою ефективності лекції є єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу допускається лише в навчальних цілях. У лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, покращуючи або погіршуючи його. З’єднувати зміст з відповідаючою його вимогам формою необхідно на кожній фразі. Гарна лекція – це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.

Робота над формою – справа не менш складна і трудоємка, ніж організація ідейного змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, смаків, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні найяскравіше виражається творче “я” кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуального звучання. Найважливішим елементом форми є мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він думку.

Мовлення лектора повинне відповідати ряду вимог, невиконання яких значно знижує як інформативність лекції, так і її переконливу силу, іншими словами – якість лекції.

Перед усім важливо, щоб у мові оратора не було перешкод, щоб він говорив правильно, відповідно до мовленевих норм: фонетичної, граматичної, лексичної. Всім відомо, що мовлення з помилками  негативно впливає на слухача. Якщо помилку помітили, то вона дискридитує лектора і відволікає слухачів від суті справи. Якщо ж помилка залишилась непоміченою і сприйнята як норма, то лектор опиняється в ролі пропагандиста мовного безкультур’я.

Головне в роботі над формою – надати лекції яскравість, образність, зрозумілість. Практика показує, що через зневагу форми мови, небажання або невміння працювати над нею нерідко знецінювались, зводились на нівець бездоганні за змістом лекції.

 

Наочні посібники і технічні засоби. Інформація - це сукупність даних, фактів, які використовують для повідом­лення про щось, для одержання відомостей про навколишній світ. До поняття ін­формації можна віднести і зміст завдань, вправ, які потрібно виконати або розв'язати.

Поряд з текстовим матеріалом лектор для більшої переконливості повинен підготувати наочні посібники до майбутньої лекції. Зображення або діаграми за декілька секунд пояснять те, на виклад чого необхідно було б згаяти не менше години. Необхідно підібрати до лекції матеріал, котрий допоможе слухачу зрозуміти основну думку лекції – карти, схеми, креслення, графіки, таблиці, плакати, ілюстрації, фотографії, зразки, макети, моделі, слайди.

Зрозуміло, переконувати і доводити лектор буде словом, але дуже корисно все це підтвердити наочно. Аудиторія краще засвоє основні положення лекції, глибше зацікавиться викладаємими проблемами. Сміліше слід звертатися і до використання технічних засобів навчання. До засобів, за допомогою яких передається інформація можуть  відноситись:

звукові засоби - це спеціально записані механічним, магнітним, лазерним способом фонограми;

екранні засоби - це діафільми, діапозитиви, транспаранти до графопроектора, епіпроекції до епіпроектора, кінофільми, та кінофрагменти;

екранно-звукові засоби - це всі вищеназвані екранні засоби, що мають від­повідні звукові фонограми зі словесними поясненнями диктора або ведучого.

Із розвитком науки і техніки з'явились можливості передавати інформацію у системі викладач-студент з використанням телевізійної техніки (телевізори, відеокамери, відеомагнітофони). Таку інформацію називають відеоінформацією.

Відповідно до способів та пояснення навчального матеріалу, засоби відео­інформації можна умовно поділити на 3 групи:

перша - це система взаємопов'язаних і логічно закріплених кадрів (блоків) відеоінформації, яка подається у статиці. Тобто статичні засоби відеоінформації. Як правило у статиці з елементами доповнень подається відеоінформація для уточнення таблиць, графіків, схем, діаграм, малюнків тощо. При цьому зміст кад­рів може містити окремий текстовий матеріал з різними позначеннями;

друга - це система взаємопов'язаних і логічно закінчених кадрів відеоінфор­мації, за допомогою яких подаються явища та процеси, особливістю яких є динамічність прояву у розкритті та поясненні їх сутності. Тобто динамічні засоби відеоінформації;

третя - це система взаємопов'язаних і логічно закінчених кадрів відеоін­формації, за допомогою яких подається і пояснюється навчальний матеріал із комплексним використанням екранних і звукових явищ та процесів, що вивчаю­ться. Такі засоби відеоінформації називають відеофільмами. Цінність їх у тому, що на окремих етапах одержання знань вони можуть частково замінити викладача, оскільки подають навчальну інформацію, яку мав би подати сам викладач.

Принципи підбору комплексу відеоінформації для проведення лекційного заняття базуються на науковій організації роботи вчителя і слухачів, створення наочної опори для словесних пояснень викладача, відповідей слухачів, ілюстрації до пояснення явищ і процесів, які неможливо або досить важко продемонструвати безпосередньо на лекції.

Методика підбору комплексу відеоінформації є загальною і може використовуватись для різних видів лекційних занять.

Орієнтовна структура лекції подана в додатках.

 

 

3.4. ПІДГОТОВКА І ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ

(практичних, лабораторних) ЗАНЯТЬ

 

Семінарські (практичні, лабораторні) заняття є ефективною формою організації навчальних занять, з якими органічно поєднуються лекції.

Семінар (від лат. “sетіпаrіит” - “розсадник”, переносно - “школа”) - це особлива форма навчальних практичних занять, яка полягає у самостійному вивченні студентами, за завданнями викладача, окремих питань і тем лекційного курсу з наступним оформленням навчального матеріалу у вигляді рефератів, доповідей, повідомлень тощо.

Основними дидактичними цілями їх проведення є:

      забезпечити педагогічні умови для поглиблення і закріплення знань з основ даного курсу, набутих під час лекцій та у процесі вивчення навчальної інформації, що виноситься на самостійне опрацювання;

      спонукати до колективного творчого обговорення найбільш складних питань навчального курсу, активізувати їх до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування у них навичок самоосвіти;

      оволодіння методами аналізу фактів, явищ і проблем, що розглядаються, та формування умінь і навичок до здійснення різних видів майбутньої професійної діяльності.

Семінарські (практичні, лабораторні) заняття виконують такі основні функції:

       навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до заняття);

       розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);

       виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби здорового способу життя тощо);

       діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин у засвоєнні та їх подолання) та ін.

Отож, визначаючи методичну концепцію організації і проведення семінарських (практичних, лабораторних) занять, слід виходити з того, що:

      під час вивчення різних дисциплін студенти повинні засвоїти їх провідні ідеї (зміст понять, положень, законів, теорій та ін.); знати галузі їх використання; вміти застосовувати набуті знання, вміння й навички під час вивчення фахових дисциплін, у майбутній практичній діяльності тощо;

      до таких занять ставляться загальнодидактичні вимоги (науковість,доступність, єдність форми і змісту, забезпечення зворотного зв’язку, проблемність та ін.);

      у методиці проведення семінарських (практичних, лабораторних) занять є певні особливості зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни;

      необхідно забезпечити високий рівень мотивації (вивчення теми слід розпочинати з з’ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);

      дотримання принципу професійної спрямованості та здійснення різнорівневих міжпредметних зв’язків з іншими дисциплінами, практичним навчанням забезпечує формування єдиної системи знань умінь та навичок студентів;

      важливим є також формування професійної культури і мислення;

      у процесі проведення заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідницько-експериментального пізнання;

      семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійною роботою студентів.

 

Відмінною особливістю семінарського (практичного, лабораторного) заняття, як форми навчальних занять є:

           активна участь самих студентів у з’ясуванні сутності проблем, питань, що були винесені на розгляд;

           викладач надає студентам можливість вільно висловлюватися під час розгляду питань, що винесені на обговорення, допомагає їм правильно будувати свої міркування;

           така навчальна мета вимагає, щоб студенти були добре підготовлені до заняття;

           якщо студенти непідготовлені до заняття, то заняття перетворюється у фронтальну бесіду (викладач задає питання, студенти відповідають на них).

 

Методика підготовки і проведення занять передбачає:

 

-         повідомлення студентам теми, плану заняття та рекомендованої літератури;

-         опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу теми відповідно до плану заняття та рекомендованої літератури;

-         підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу, дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття);

-         підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання (за вибором студента-магістранта), їх аналіз;

-         підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання (за вибором студента-магістранта);

-         виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів (за вибором студента-магістранта);

-         написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи семінарських занять);

-         виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв’ю тощо).

 

Алгоритм підготовки до семінарського (практичного, лабораторного) заняття

 

-         проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями і основними проблемами, які винесені на обговорення;

-         опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов’язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню заняття;

-         намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування;

-         запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри педагогіки;

-         складіть розгорнутий план-конспект проведення семінарського заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи, навчальні питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студента.

Структура семінарського заняття подається в додатках.

Лабораторне або практичне заняття має свою специфіку, що пов’язана із застосуванням індивідуальних (парних, групових) завдань практичного характеру. Наприклад: виконання лабораторних робіт, розробка планів-конспектів і проведення фрагментів уроків, проектування та виготовлення проектів, проведення дослідів, тощо. Тому підготовка до таких занять потребує відповідної корекції.

 

3.5. ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЯКОСТІ СЕМІНАРСЬКОГО (практичного, лабораторного) ЗАНЯТТЯ

 

1.    Цілеспрямованість формулювання проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2.    Планування визначення головних питань, пов’язаних із профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури, тощо.

3.    Організація заняття уміння починати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.

4.    Стиль проведення семінару пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викликає інтересу.

5.    Ставлення викладача до студентів поважне, урівноважене, в міру вимогливе чи байдуже.

6.    Ставлення студентів до викладача поважне чи байдуже, критичне.

7.    Управління групою викладач швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носить педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8.    Коментарі та висновки викладача кваліфіковані, доказові, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі теоретичних зауважень.

Оцінюючи практичне чи лабораторне заняття важливу увагу необхідно звертати на практичну частину (якщо вона є) і забезпечення інструментами, обладнанням, пристроями, матеріалами, інструкційними і технологічними картками, якість виконання робіт, тощо.

 

4. ОБОВ’ЯЗКИ ВИКЛАДАЧА КАФЕДРИ, КЕРІВНИКА науково-педагогічної ПРАКТИКИ

 

·        Бере участь у настановчій конференції студентів (перед початком практики) і в підсумковій конференції (після завершення практики);

·        У випадку неявки студентів на практику, порушення ними трудової дисципліни, нехтування своїми обов’язками, а також виникненні конфліктних ситуацій повідомляє про це письмово (доповідною запискою) кафедру ТіМТПО і дерекцію Інституту математики, фізики і технологічної освіти.

·        Спільно із керівником практики планує навчально-виховну роботу студентів-магістрантів, надає методичну допомогу у підготовці і проведенні занять за фахом, організації роботи із студентським колективом, позанавчальною роботою тощо;

·        Відвідує заняття студентів-магістрантів (лекції, семінарські та ін.), бере участь у їх обговоренні, оцінює і виставляє відповідний бал;

·        Надає студентам консультацію щодо виконання індивідуального науково-дослідного (творчого) завдання, оцінює його;

·        Спільно з іншими керівниками узгоджує підсумкову оцінку;

·        На засіданнях кафедри доповідає про стан проходження, а також про підсумки практики.

 

5. ОФОРМЛЕННЯ та оцінка РЕЗУЛЬТАТІВ  ПРАКТИКИ

 

Основним документом, у якому фіксується процес проходження студентом практики, є щоденник проходження практики. Після завершення практики студент складає звіт про виконання програми та індивідуального завдання практики.

 

Звітна документація

1.  Щоденник.

2.  Плани-конспекти проведених 3-х лекцій і 2-х семінарських (практичних, лабораторних) занять (1 план-конспект проведеного заняття - розгорнутий).

3.  Два аналізи занять викладачів.

4.  Письмовий звіт про проходження науково-педагогічної практики.

 

Правила ведення і оформлення щоденника

1.  Щоденник — це основний документ студента у процесі проходження практики.

2.  Упродовж практики студент щодня коротко повинен записувати у щоденник усе, що він зробив за день згідно з календарним планом проходження практики.

3.  Раз на тиждень студент зобов’язаний подавати щоденник для перегляду керівникам практики від навчального закладу та бази практики, які перевіряють щоденник, роблять письмові зауваження, дають додаткові завдання і підписують виконані студентом записи.

4.  Після завершення практики заповнений щоденник подається керівникам практики від навчального закладу і бази практики.

5.  Оформлений щоденник з відгуками та підписами керівників,  студент повинен захистити перед комісією кафедри ТіМТПО.

6.  Без заповненого щоденника практика не зараховується.

 

 

Звіт про виконання програми науково-педагогічної практики складають за таким орієнтовним планом:

 

1. Науково-дослідницька практика

-        Вступ (мета і завдання практики).

-        Обґрунтування актуальності вибраної для дослідження проблеми (можуть бути теми дипломних робіт).

-        Стислий аналіз вивчення проблем (тем) згідно із завданням керівника практики від навчального закладу.

-        Стислий аналіз матеріалів, зібраних для написання дипломної роботи.

-        Зміст наукових досліджень, що виконувались під час науково-педагогічної практики.

-        Висновки про проходження практики з пропозиціями щодо вдосконалення методів та організації наукової діяльності.

-        Список використаної літератури і додатки.

 

Розділи і окремі питання звіту повинні бути чітко визначені, викладені в логічній послідовності й конкретизовані. Таблиці, ілюстративний матеріал, додатки повинні бути змістовні й оформлені відповідно до стандартів виконання письмових робіт у вищій школі.

Письмовий звіт оформлюють на аркушах паперу формату А4 і разом із заповненим щоденником практики подають для рецензування керівникам практики. Відгук керівника від бази практики повинен відображати ділові та моральні якості, виявлені студентом при проходженні практики і оцінку його діяльності. Висновок керівника практики від навчального закладу повинен відображати рівень засвоєних студентом теоретичних знань і вміння застосовувати їх на практиці, відомості про виконання студентом усіх розділів програми практики, правильності оформлення звітної документації, висновки і пропозиції щодо оцінки практики.

Після завершення практики проводиться диференційований залік з практики, на якому студенти в індивідуальному порядку захищають звіти, щоденники, плани-конспекти і аналізи занять з практики перед комісією, призначеною завідувачем випускової кафедри або директором (деканом) навчального підрозділу. До складу комісії входять завідувач кафедри та керівники практики від навчального закладу. Під час захисту звіту студент повинен охарактеризувати виконану роботу на базі практики, внести свої пропозиції щодо її вдосконалення, обґрунтувати їх доцільність. Диференційованій оцінці з боку викладача-методиста (керівника) підлягають всі завдання, що виконує студент-практикант. Лекції, семінарські, практичні та лабораторні заняття оцінюються як за змістом, так і за дотриманням методики викладання. Оцінки заносяться в щоденник практики викладачем-методистом або керівником. Кінцева узагальнена оцінка затверджується базовою кафедрою. Вона повинна враховувати рівень виконання завдань практики та зміст поданих документів.

Студенти, робота яких охарактерезована як незадовільна, забовязані за рішенням Ради інституту (факультету) пройти практику повторно в терміни, визначені керівниками структурних підрозділів без відриву від занять.

 

Критерії оцінювання результатів проходження науково-педагогічної практики

Процес оцінювання знань студентів включає:

·  перевірку керівниками практики щоденника,  звіту, планів-конспектів та аналізів занять і написання відгуку;

·  захист звіту студентом перед комісією.

Під час захисту звіту студент повинен охарактеризувати виконану роботу, викласти пропозиції, сформовані в результаті аналітичної обробки фактичного матеріалу для написання дипломної роботи та розробки методичного забезпечення для проведення заняття.

Під час захисту оцінюються:

·  повнота виконання програми практики та індивідуального завдання;

·  відповіді студента на поставлені запитання.

Оцінка “відмінно” ставиться студенту за умови повного та своєчасного виконання ним програми практики та індивідуального завдання без суттєвих зауважень і ґрунтовних відповідей на запитання.

Оцінка “добре” ставиться студенту за умови виконання ним програми практики та індивідуального завдання на 80% і чітких відповідей на запитання.

Оцінка “задовільно” — за умови виконання програми практики та індивідуального завдання на 60% і чітких відповідей на більшість запитань.

 

Критерії та норми оцінювання за вимогами кридитно-модульної системи

 

Контроль результатів проходження науково-педагогічної практики здійснюється шляхом перевірки роботи магістранта керівником педпрактики по виконанню ним поставлених завдань. Результат проходження науково-педагогічної практики оцінюється автоматично на «відмінно», якщо магістрант набрав 90% залікових одиниць від загальної кількості, «добре» - 75%, «задовільно» - 60%. Магістранту, який набрав 59% і менше залікових одиниць, не виконав програму практики в установленому порядку, надається право проходження практики повторно в терміни, визначені  кафедрою або дирекцією інституту без відриву від занять.

Контроль успішності та якості знань магістанта здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються Вінницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського. Академічні успіхи студента оцінюються за шкалою педуніверситету в балах, за шкалою ЕСТS та за традиційною національною шкалою.

 

Критеріями вищезазначених оцінок орієнтовано можуть бути такі:

90-100 балів. А. відмінно.

Магістрант повністю засвоїв навчальний матеріал, виконав всі змістові та кредитні модулі, отримав усі залікові кредити та відповідні бали за поточний і підсумковий контроль, активно займається науковою роботою;

82-89 балів. В. добре.

Магістрант в основному засвоїв начальний матеріал. Не в повному обсязі висвітлив питання при написанні звітної документації, але систематично займався науковою роботою;

75-81 бал. С. добре.

Незначну частину навчального матеріалу не засвоїв на рівні програмних вимог, не систематично займався науково-дослідною роботою;

67-74 бали. D. задовільно.

Магістрант допустив ряд фактичних помилок при написанні  і проведенні лекційних, семінарських (практичних, лабораторних) занять, наукова робота виконувалась на низькому рівні;                                                                                                 

60-66 балів. Е. задовільно.

Магістрант недостатньо засвоїв більше половини навчального матеріалу. На низькому рівні проводив заняття, у результаті чого йому не зараховані окремі змістові і кредитні модулі, не займався науковою роботою;

35-59 балів. X. незадовільно.

Магістрант не засвоїв навчального матеріалу, не отримав більшості залікових кредитів, на досить низькому рівні проводив заняття;

1-34 балів. FX. незадовільно.

Магістрант не засвоїв навчального матеріалу, отримав лише окремі залікові кредити, не склав звіт по поставлених завданнях, заняття не проводив.

 

За підсумками роботи магістрант може отримати не більше 100 балів. Сюди входять бали, отримані за всі види навчальної діяльності: оформлення та ведення щоденника, розробку планів-конспектів та проведення занять, аналізи занять викладачів, письмовий звіт про проходження науково-дослідницької практики.

 Критерії оцінювання різних видів навчальної діяльності студента з навчальної дисципліни встановлюються і затверджується кафедрою ТіМТПО.


РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ПРИСВОЮВАНИХ СТУДЕНТАМ

(при 100-бальній системі)

Таблиця 1

Модуль І

(поточний контроль)

Підсумковий контроль

Сума

Змістовні модулі

І

60

40

І

ІІ

ІІІ

ІV

НР

ТЗ

Ж

ПК-ПЗ

ПЛ

ПК-ПЗ

ПЛ

Ж

АЗ

5

20

20

15

20

20

100

 

Щщоденник магістранта;

ПЛ – підготовка та проведення лекції;

ПК-ПЗ – план-конспект семінарського (практичного, лабораторного) заняття та його проведення;

АЗ – аналіз заняття;

ТЗ – текстовий звіт про виконану роботу;

НР – наукова (дипломна) робота чи творче завдання.

 

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ

Таблиця 2

Кількість

балів

За 5-бальною шкалою

За шкалою

ЕСТS

90 – 100

відмінно

А

82 – 89

добре

В

75 – 81

добре

С

67 – 74

задовільно

Д

60 – 66

задовільно

Е

35 -59

незадовільно з можливістю повторного складання

F

1 - 34

незадовільно з можливістю повторного складання

FХ

 

Оцінювання знань, умінь та навичок студентів

з окремих видів робіт та в цілому по модулях

(при 5-ти бальній системі загальна сума - 100 балів)

Таблиця 3

Вид робіт

Поточний контроль

Підсумковий

контроль

Всього

1.

Оформлення та ведення педагогічного щоденника

10

 

10

2.

Розробка текстів лекцій та проведення лекційних занять

20

 

20

3.

Розробка планів-конспектів семінарських (практичних, лабораторних) занять та їх проведення

20

 

20

4.

Аналіз занять

10

 

10

5.

Текстовий звіт про виконану науково-дослідницьку роботу

 

20

20

6.

Наукова (дипломна) робота, творче завдання

 

20

20

 

Всього:

60

40

100


 

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

 

Інститут математики, фізики і технологічної освіти

 

Кафедра теорії і методики технологічної та професійної освіти

 

 

 

 

Звітна документація з

науково-педагогічної практики

 

 

студента магітратури

 

Прізвище___________Ім'я______________По батькові__________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник педагогічної практики:

__________________________

прізвище, ім'я,  по батькові

 

«____» __________  20__ року

 

 

 

Вінниця 2009

Схема рецензії лекції

 

ВСТУПНА ЧАСТИНА

 

1.  Тип рецензії – рецензія на текст лекції; рецензія лекції, що прослухана в аудиторії; рецензія на рецензію.

2.  Тема виступу.

3.  Прізвище, ініціали, спеціальність, вчена ступінь лектора.

4.  Прізвище і ініціали, спеціальність і вчена ступінь рецензента.

5.  Склад аудиторії – віковий, професіональний.

6.  Організація лекції.

7.  Взаємовідношення рецензента і лектора.

 

КОНСТАТУЮЧА ЧАСТИНА

 

1. Оцінка стратегії лекції.

         Основні параметри: актуальність теми, цільова установка (тема, мета, соціальне замовлення), конструктивні питання, тезис проблеми.

 

2. Оцінка тактики лекції.

         2.1. Композиція лекція.

         Основні параметри: робоча і рекламна назви лекції. Структура. Дотримання принципів послідовності, непротирічивості, визначеності і доказовості. Спосіб викладу: індуктивний, дедуктивний, логічний, історичний, ступеневий, концентричний, раціональний, емоційний. Композиційно-стилістичні прийоми: діалогізація, імпровізація, ретардація, інверсія, ілюстрація, інформація, коментар, опис, метафора, характеристика, гіпербола, оксюморон.

         2.2. Культура мислення лектора.

         Основні параметри: уміння діалектично мислити. Володіння матеріалом. Творчий підхід.

         2.3. Культура мови і поведінки лектора.

         Основні параметри: вміння найти адекватні засоби для передачі змісту лекції з врахуванням цільових, часових і просторових умов спілкування. Дотримання вимовних, словоутворюючих і граматичних норм. Пластика лектора.

 

 

3. Контакт лектора з аудиторією.

Основні параметри: підтримання обміркованості і безперервності сприйняття, активізація розумової діяльності, розвитку пізнавальних властивостей і навичків засвоєння. Здібність до контактності. Психологія відношень лектора і аудиторії. Відповіді на питання.

 

4. Ефективність лекції.

Основні параметри: реакція слухачів і організаторів лекції. Адекватність матеріалу запитами аудиторії.

 

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

 

Загальна оцінка лекції за  зразками, що пропонуються:

а) лекція заслуговує одобрення;

б) лекція заслуговує одобрення при умові наступного допрацювання;

в) лекція викликає принципові заперечення з таких-то причин.


 

Структура лекції

 

І. Мета: Вказати, виходячи із змісту робочої програми курсу, кінцевий запланований результат. Навчальна мета передбачає формування у студентів:

      наукових (методологічних знань про …);

      розуміння понять (теорій тощо) ;

      осмислення закономірностей (теорій, підходів тощо);

      умінь ведення дискусії (діалогу) з проблем … ;

      ціннісних уявлень про … ;

      особистісного ставлення до … ;

      особистісних поглядів стосовно … ;

      критичного ставлення до проблем …

Навчальна мета може включати декілька завдань освітнього і виховного і розвивального напрямів.

 

ІІ. Методи, прийоми, засоби: Зазначити, які методи, прийоми, засоби навчання застосовуються під час лекції для досягнення визначених завдань.

Методи, прийоми передачі та обміну словесною інформацією:

      розповідь;

      бесіда (репродуктивна, пошукова, проблемна, аутентична - обговорення особистісних поглядів, життєвих міркувань студентів тощо);

      мозкова атака (брейнстормінг);

      дискусія;

      діалог;

     кейс-метод (розповідь про подію, що сталась у житті людини);

Методи, прийоми переконування:

     апеляція до висловлювань відомих людей;

     наведення доказів;

     висловлювання аргументів «за» і «проти»;

     апеляція до позитивних і негативних емоцій студентів;

     діагностичне питання.

Методи, прийоми розвитку мислительних дій:

     аналіз;

     синтез;

     порівняння;

     розрізнення;

     аналогія;

     узагальнення;

     екстраполяція;

   міркування (просте, складне, вільне, доказове);

     дедукція;

     індукція.

 

ІІІ. Наочність: Таблиці, схеми, графіки, макети, приладдя, тощо. Технічні засоби навчання: кодоскоп, діапроектор, комп’ютери тощо.

IV.    Основні питання лекції: (не більше чотирьох на одну лекцію).

V.      Рекомендована література: Основна (конкретно вказати: автор, назва, рік видання, сторінки) Додаткова (       ––– ’’ ––––   ).

 

VI.    Основні питання, що розглядаються під час лекції:

 

Хід лекції:

 

Розкрити зміст інформації, що висвітлюється під час лекції, описати дії викладача, застосування методів навчання та виховного впливу на студентів, зазначити питання для обговорення, дискусії, діалогу.

І. Вступна частина (до 10 хв.)

      привітання викладача зі студентами;

      налагодження зв’язку із вивченим раніше матеріалом і новою інформацією, визначення її місця і ролі у системі навчального курсу, прогнозування подальшого її розгляду;

      повідомлення теми лекції, створення у студентів позитивної установки на її вивчення;

      визначення основних питань лекції, повідомлення рекомендованої літератури;

      захоплення уваги студентів, психологічна підготовка до розгляду основних питань лекції, виокремлення їхнього зв’язку з майбутньою професійною діяльністю (зазначити інформацію, методи, питання для обговорення).

 

ІІ. Основна частина (70-75 хв.)

     висвітлення кожного питання окремо;

     показ логічного переходу від одного питання до іншого, здійснення підсумку після кожного етапу;

     опис шляху обґрунтування понять, термінів, теорій, концепцій тощо, виокремлення критеріальних ознак, складових, основних елементів;

     показ логіки пояснення, інтерпретації явищ;

     опис дій викладача з метою забезпечення розуміння, осмислення студентами змісту;

     розкриття кожного методу, прийому формування мислительних дій, що застосовуються під час лекції;

     зазначення міжпредметних зв’язків, практичних прикладів, спрямованості навчальної інформації на професійну діяльність студентів;

     виокремлення питань для бесіди, дискусії чи діалогу, отримання зворотнього зв’язку;

     опис дій викладача для розвитку інтересу до змісту лекції.

 

ІІІ. Заключна частина (5-10 хв.)

     здійснення логічних висновків про основні поняття, положення, що розглядаються;

     повідомлення про досягнення запланованої теми, завдань лекції, оцінка спільної взаємодії зі студентами;

     визначення характеру підготовки до семінарського заняття й обговорення аналізу зазначених питань, положень на занятті;

     коротке повідомлення питань, проблем, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створення позитивних очікувань;

     подяка студентам за увагу.


Структура семінарського заняття

 

Дисципліна: (повністю вказується назва навчальної дисципліни)

Вид заняття:

(Див. табл. 1 методичних вказівок, у якій наведено деякі види. Окрім того, можуть проводитися ще й  комбіновані семінарські заняття, на яких розглядаються теоретичні питання та вирішуються практичні завдання).

 

Група:

Дата:

Тривалість заняття: 90 хв.

Час проведення: (пара, час)

 

Місце проведення: (аудиторія, інститут (факультет))

 

Навчальна мета: Вказати, які поняття закріплюються, поглиблюються, з якої теми (Див. метод. вказів. – вказано навчальні та діагностично-корекційні функції та дидактичні цілі. За цим зразком можна сформулювати цілі до даного заняття відповідно тому, які питання будуть розглядатися чи згідно з завданнями, які будуть вирішуватися).

Виховна мета: (Див. метод. вказів. – вказано виховні функції та дидактичні цілі).

Розвивальна мета: (Див. метод. вказів. – вказано виховні функції та дидактичні цілі).

 

Міжпредметні звязки:

Забезпечуючі дисципліни: (вказати назви тих дисциплін, які вже вивчалися студентами і є базою для засвоєння навчальної інформації, що виноситься на розгляд даного семінару).

Забезпечувані дисципліни: (вказати назви тих дисциплін, які будуть вивчатися студентами і для яких навчальна інформації, що виноситься на розгляд даного семінару, стане базою для успішного засвоєння).

 

Навчально-методичне забезпечення заняття

Наочність: (вказати: таблиці, схеми тощо, які використовуються на даному семінарі).

Роздатковий матеріал: (вказати: таблиці, схеми, тестові завдання, картки контролю і таке ін., що використовується на даному семінарі).

Технічні засоби навчання: Мультимедійний проектор, DVD-програвач, телевізор, комп’ютер, кодоскоп, діапроектор, та інші інноваційні технології навчання.

 

Рекомендована література

Основна: (вказати: автор, назва, рік видання, сторінки).

 

ХІД ЗАНЯТТЯ

 

I.       ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА (2 - 3 хв.)

 

-            привітання викладача зі студентами;

-            перевірка присутніх;

-            перевірка підготовленості групи до заняття.

 

II.   МОТИВАЦІЯ ТА СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ (до 5 хв.)

 

-            повідомлення теми, мети та завдань;

-            мотивація вивчення теми (бесіда, що передбачає з’ясування значущості теми і її професійну спрямованість);

-            повідомлення плану заняття.

 

III.    ОБГОВОРЕННЯ НАВЧАЛЬНИХ ПИТАНЬ СЕМІНАРУ (65-70 хв.)1

 

Викладач має подбати про поетапне обговорення, сприймання, розуміння, закріплення і застосування студентами вивченої навчальної інформації. Розгляд основних питань семінару відповідно до обраного виду і методики його проведення (див. табл. 1 у метод. вказ.):

-       Вказуємо поетапно питання, що обговорюються під час заняття згідно з планом.

-       Зазначаємо конкретно  методи, прийоми та засоби навчання, що використовуються у процесі обговорення кожного основного питання семінару:

      бесіда (фронтальна, проблемна, дискусія тощо);

      розповідь студента;

      повідомлення;

      виконання індивідуальних завдань;

      виконання практичних завдань;

        узагальнення;

        порівняння та ін.

 

ІV. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ (до 5 хв.)

 

-       Коротке повідомлення про виконання поставленої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто).

-       Мотивація діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи.

V. Повідомлення домашнього завдання (2-3 хв.).

 

 

1 Примітка: у комбінованій формі проведення семінарського заняття виконання практичних завдань, що передбачають закріплення теоретичних питань, можна винести в окремий етап заняття. У такому випадку обов’язково проводиться інструктаж щодо їх виконання.

 


Список рекомендованої літератури для магістрів

 

1.    Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.02.

2.  Гуревич Р.С., Шестопалюк О,В., Кадемія М.Ю., Кобися А.П.", Кобися В.М., Сучасні інформаційні технології та їхнє використання: навчальний посібник. - Вінниця: "Вінниця" 2006.- 631 с.

3.     Гуревич Р.С. Теорія і практика навчання в професійно-технічних закладах: Монографія – Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. – 410 с.

4.    Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навч. посіб. для вчителів, аспірантів, студентів. – К., 1997. – 302 с.

5.    Навчально-методичний комплекс професійно-орієнтованих дисциплін напряму підготовки 6.010103. Технологічна освіта: Навчальний посібник /Під ред. В.І. Амелькіна. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. – 385 с.

6.    Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г.Кременя. Авторський колектив: М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, В.Д.Шинкарчук, В.В.Грубінко, І.І.Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

7.     Інтерактивні технології навчання: Метод. посібн. / О.І.Пометун та ін. -Умань, 2003.-68с.

8.     Освітні технології: Навч.-метод, посіб. / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко та ін. - К.: А.С.К., 2001. - 256 с.

9.    Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За заг. ред. О.Г.Мороза. –К. 2001. –337 с.

10.                       Інноваційні педагогічні технології у трудовому навчанні: Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О.М.Коберника, Г.В.Терещука. – Умань: СПД Жовтий, 2008. – 212 с.

11.              Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково–методичний посібник / За загальною редакцією. О.І.Пометун. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192с.

12.              Скакун В.А. Методика преподавания специальных и общеобразовательных предметов (В схемах и таблицах): учеб. пособие для нач. проф. образования / В.А.Скакун. - 3-е узд., стар. - М.: Издательський ценр "Академия", 2007.-128 с.


Список використаної літератури

 

1.       Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України // Наказ Міністерства освіти і науки України від 8 квітня1993 р. №93

2.       Положення про педагогічну практику студентів Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського // Наказ по ВДПУ від 01.04.2004р. №310


Для нотаток



Методичні рекомендації до науково-дослідницької практики магістрів / Укладачі Р.С. Гуревич, Ю.Г. Ковальов, Д.М. Луп’як. - Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2010. - 50 с.

 

 

 

 

 

 

методичні рекомендації

до науково-дослідницької практики

магістрів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповідальний за випуск Ю.Г. Ковальов

Оригінал-макет Д.М. Луп’як

Комп’ютерний набір Д.М. Луп’як

Коректор Т.Ц. Король

 

 

 

 

 

Виготовлено з оригінал-макету в Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського

21100. м. Вінниця, вул. Острозького, 32

Зам. №_____ Наклад 100