Два кольори

Перейти к содержимому

Главное меню

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоний - то любов, а чорний - то журба.
Дмитро Павличко


        Споконвіку українські жінки та чоловіки шанували  вишивану сорочку, бо вірили, що вона захищає людину від усього злого, є оберегом. Вишивка - класичний вид українського народного

мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.
Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть. Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам'ятних часів.  Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів.
        Вони були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі рисунки по мініатюрах і фресках на Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі.

У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивками.
Вишиванням займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв.
        Упродовж багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався , але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи : геометричні, рослинні , зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів.

  Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов`янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії , хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космологічних символів у народі створена своя система назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки» , «сосонка» , «перерва» тощо.
          В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі , рослині . Крім поширеного символу «дерево життя» , який зображується стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орнаментом популярні стилізовані зображення Берегині , використання таких мотивів , як «виноград» - символ добробуту , щасливого одруження , «барвінок» - символ кохання тощо .
          У вишивках зооморфних орнаментів зображуються етнічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя» . Інколи вишивальниці використовують індивідуальні мотиви , які властиві баченню візерунка певної особи . Ними можуть бути заячі та вовчі зуби , волове око, риб`яча луска, баранячі роги тощо.        

 У процесі історичного та культурного розвитку на Україні у кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, майстри відшліфовували кращі досягнення своїх попередників, розвиваючи і вдосконалюючи їх. Вишивкою займалися повсюди. Кожний район, навіть кожне село відзначалися своєрідністю мотивів. У розповсюджених орнаментальних мотивах, їх назвах вражає образна спостережливість, тонке поетичне почуття. Це "барвінок", "хмелик", "курячий брід", "зозулька", "гарбузове листя" та ін.        

Окрасою хати були ікони та вишиті рушники,які звисали на жердині під сволоком /герендою/. У свята стіл застеляли скатертиною, яка теж по краях була прикрашена вишивкою. Гама вишивок-життєстверджуюча: на білому фоні, символі світла,чистоти і щастя; червоні квіти-розквіт і доборобут, оберіг від злого; жовтий колір –тепле проміння сонця,синій-безхмарне небо, зелений-символ всього

зеленого на землі. Орнамент у вигляді ромбів символізував плодовитість, а червоні задиркуваті півники- промовисті провісники світанку,коли чорні сили ночі втрачають силу свого духу.Дерева на вишивках символізують схематичний образ матері землі та жінки-берегині.
Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому родини.

         


  Рідна мати, моя ти, ночей не доспала.
            І водила мене у поля край села.
            І в далеку дорогу ти мене на зорі проводжала.
            І рушник вишиваний на щастя на долю дала.

   Рушники - це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в їх узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», символіка червоного кольору. З літописів відомо, що під час весняних заклинальних обрядів дерева обвішувались «убрусами». Вишиті на них орнаментальні символи відповідали заклинальній символіці родючості. Рушник у давнину відігравав важливу роль, на ньому вишивалися священні язичницькі зображення. Це були «язичницькі іконостаси», сповнені глибокої архаїки.  
      Впродовж віків рушникам надавалося важливе образно-символічне значення. Рушники є неодмінними атрибутами народного побуту, весільної обрядовості, вони застосовуються як традиційна окраса житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушників. Мабуть у всьому декоративному мистецтві немає іншої такої речі, яка концентрувала б у собі стільки різноманітних символічних значень. У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, пов'язані з образами добра, краси, захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників - це народна пам'ять про життєдайні сили землі та сонця.

Рушник супроводжує нас протягом усього життя - і в радості, і в горі.
Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам'ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.  Рушниками зв'язували руки молодим під час вінчання, та стелили їм під ноги, бажаючи щасливого подружнього життя. Вітали народження немовляти в родині, та проводжали людину у останню дорогу.  З давніх-давен українці прикрашали стіни своїх хат вишиваними рушниками, які створювали відповідний настрій, формували естетичні смаки, були взірцем людської працьовитості, майстерності та мистецьких здібностей.
    
Вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.
    Вагоме значення мала й кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники.
    
Для українців, виселених з рідних земель або народжених вже на засланні, згорток вишитого полотна ставав часто одним з найцінніших зматеріалізованих клаптиків далекої, забраної їм батьківщини.
     Збережена бабунею і часто приховувана перед сусідами горсточок “вишитого життя” викликає спомини та згадку найкращих хвилин, прожитих під час родинних й суспільно-культурних свят у рідному краї, і компенсує його болючий брак. В таких хвилинах оживає все те українське, що знайшло своє образне втілення у вишивці. Оживає краса навколишнього життя і природи з квітами – символами й Шевчеківським вишневим садком.

    
 Найважливішим явищем сучасного вишивального мистецтва є безперервний процес появи нових талановитих майстрів з їх яскраво вираженою манерою, індивідуальністю, авторів нових відкриттів та носіїв колективного досвіду. Дивовижна сила творчого обдарування вишивальниць, виявлена в їх хисті створювати вироби високої художньої вартості, нести в життя гуманістичні ідеали. Здобутки народних майстрів нерозривно пов’язані з їхнім світосприйманням, ерудицією, з відчуттям найтонших нюансів краси природи та поваги до досвіду тисячоліть.

    Все частіше українські дизайнери звертаютья в своїх роботах до національних традицій оформлення одягу, особливо жіночого, на сукнях, сорочках з'являється українська вишивка і візерунки наших предків.

   Творчість сучасних майстрів виявляє їх глибокий зв'язок з традиціями народної вишивки, збереження і подальший розвиток її художньо-образної структури. Головне те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ, поглиблює образну змістовність і доводить, що народне мистецтво, як і народна пісня,— це велике надбання нашої культури.

Назад к содержимому | Назад к главному меню